Косарі поміж трав розмахалися гострими косами. Що їм квітка Твоя! Їм би впорати справу свою. Я на ласку Твою сподіваюся, Спасе мій, Господи, на ласку, на ласку, на Батьківську милість Твою. Віра Божа одна - днів моїх незамінна супутниця - що Ти мною завжди керуватимеш, Боже мій, Сам, що Ти каменем став і в біді Ти за мене заступишся - в косовиці лихій обмине мене гостра коса. Недаремно ж бо Ти напував мене свіжими росами, життєдайним дощем від посухи й від спеки зберіг, переповнив мене псалмоспівами славними, Господи, – щоб Тебе, Боже мій, квіт у лузі прославити зміг! Ой, косарики вже відмахалися гострими косами. Перед ними вцілівши, під ранішнім сонцем стою, упиваюся ним і дзвінкими небесними росами, славлю квітом Тебе за любов невичерпну Твою.